5 червня в листі до матері Леся Українка розповіла про перебування в Полонному: “У Полонному ми були тільки біля пам’ятника та в Новоселиці, а в Миропілля дядько одного дня збирався нас повезти, та коней не було. В Новоселиці дядько взяв у палаці картину, щоб Тося змалював… В Полонному ми не купалися, бо одно те, що вода ще холоднувата (16 градусів), а друге, що там по більшій частині з берега одразу «прикро» і хто не конечне плаває, то й страшно. Є і добрі місця, але зате вони далеко від дядькової хати. Дядько вмовляв нас, щоб ми зоставалися у нього, а він нам найме коня возити нас до купання, та я подумала, що так не варт зоставатися, бо і коня трудно найняти і сторона полонська мало чим сухша і тепліша від колодяженської.”

У Полонному Леся не лише відпочивала, а збирала та записувала народні пісні, намагалася відвідати навколишні села з метою вивчення побуту, звичаїв та фольклору. Серед пісень записаних на Полонщині веснянки «Зайчик», «Перепілка» і «Кривий танець». Книгу «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» було упорядковано і видано Климентом Квіткою у Києві 1917 року. Пісня під №102 про смерть козака, який поліг у бою з ворогами має географічну помітку «із Полонного». Центральна вулиця м. Полонного носить ім’я поетеси. В центрі міста у 1993 році було встановлено пам’ятник великій поетесі. Автор пам’ятника Б. Ульянов, архітектор Стуканов. Висота пам’ятника , виготовленого з білого граніту 3,5м. До нього несуть квіти у державні свята, у пам’ятні Лесині дні, висловлюючи свою повагу і шану, вдячність і любов. Її життєвий шлях був не з легких.

Взимку 1881 р. в Луцьку на річці Стир у сильний мороз Леся промочила ноги в крижаній воді. Спочатку родина думала, що звичайна застуда і як наслідок — ревматизм швидко мине, але коли показали хвору київському хірургу, він поставив невтішний діагноз: туберкульоз кісток. Через хворобу до школи дівчина не ходила, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов, літератури, історії стала високо ерудованою у цих галузях знань. Леся знала майже всі основні європейські мови, а також старогрецьку й латинську — всього понад десять мов, у 19 років написала для своєї молодшої сестри книжку “Стародавня історія східних народів”, видану в 1918 році як підручник для національної школи. Під впливом арешту тітки Олени Антонівни Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, Леся пише в 1881 р. вірш “Надія”, де звучать зовсім недитячі слова: Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну… З 1882 р. постійним місцем проживання родини стало с. Колодяжне поблизу м. Ковеля. Саме тут, на Волині, формується любов Лесі до краси природи, якою пізніше буде наскрізно просякнута вся її поетична творчість.

У 1892 р. у Львові виходить українською мовою “Книга пісень” Г. Гейне, куди ввійшли 92 переклади його творів, здійснені Лесею Українкою, а наступного 1893 року виходить збірка поезій “На крилах пісень”. З цього року поетеса перебуває під таємним наглядом за постійне спілкування з особами, які були в засланні або займались антиурядовою діяльністю. Влітку 1894 р. Леся Українка відвідала дядька Михайла Драгоманова в Софії, познайомилася з емігрантами, з болгарськими культурними діячами, багато прочитала того, чого не могла мати вдома.

У 1899 року виходить збірка “Думи і мрії. Важким випробуванням в особистому житті поетеси стали хвороба і смерть від туберкульозу її коханого Сергія Мержинського в 1901 pоці. Над ліжком смертельно хворого Мержинського Леся за одну ніч написала драматичну поему “Одержима”. Важким ударом для тендітної хворої дівчини була і смерть її дорогого брата Михайла в 1903 році. Але вона напрочуд мужньо сприймала удари долі, спиралася на підтримку рідних і друзів, які щиро любили її. Духовною її подругою стала буковинська письменниця Ольга Кобилянська.

Одним з найбільш відомих творів Лесі Українки є драма-фієрія «Лісова пісня». «Лісова пісня» — віршована п’єса в трьох діях, написана в 1911 році у місті  Кутаїсі, вперше була поставлена 22 листопада 1918 року в Київському драматичному театрі. Твір є одним з перших прообразів фентезі в українській літературі.

25 липня 1907 р. Леся Українка виходить заміж за фольклориста Климента Васильовича Квітку. Цього ж року в неї виявилися симптоми туберкульозу нирок. Поетеса усвідомлює, що з такою хворобою жити їй залишається небагато, тому поспішає писати, мужньо перемагаючи фізичні болі.

1 серпня 1913р. Леся Українка помирає в м. Сурамі в Грузії. Її тіло перевезли до Києва й поховали на Байковому кладовищі. Похорон поетеси перетворився на велику народну демонстрацію. Поліція заборонила промови, співи, жандарми зрізали на вінках стрічки з написами.