На початку ХХ століття Полонне розширило території та змінило зовнішній вигляд, його національний склад був строкатим, а промисли різноманітними.
В той же час більшість полонських землевласників-поміщиків була польської національності. Серед них і Дунін-Карвіцькі. Прибуток вони отримували зокрема від трьох млинів і пивоварні, зданих в оренду.
Одна з споруд -Водяний млин (ХІХ ст.) Дунін-Карвіцьких, лишився в архітектурному спадку для полончан . Серед історичних промислових об’єктів, що розташовані в місті Полонне, млин виділяється за архітектурними якостями – триповерхова будівля водяного млина та два складські корпуси. Один з найбільший водяних млинів у Хмельницькій області.
Нині млин вже не діє за своїм призначенням і знаходиться у приватній власності.
Цікавим історичним фактом є той, що у радянські часи в дощові літні дні, коли в колгоспах не встигали швидко просушити зерна пшениці, робили наступне: всі асфальтовані дороги міста перекривалися і з колгоспів звозили зерно, яке 30-40 сантиметровим шаром висипали на прогріте асфальтове покриття, де воно досушувалося. Містяни активно допомагали просушувати пшеницю, рятуючи врожаї. Дітвора гралася в зерні як в піску.
Легенда говорить, що жив на нашій землі колись давно мірошник на і’мя Хома, який зберігав зерно в коморі на березі річки. «Куди йдеш?», – питали люди зустрічних, – «До Хоми комори», – чули у відповідь. Так і стала річка наша, за однією з легенд, Хомикоморою. Згодом, за однією з версій походження назви річки, відбулось скорочення на Хомора. Тепер на березі Хомори, в тому місті, де колись стояла комора мірошника Хоми, стоїть найбільший у місті Водяний млин.
